24 квітня 2016 року

Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим.

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39). .

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9

Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.

Євангеліє від Івана 12, 1-18

Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.

Проповідь

Сьогодні є один з найбільших празників церковного року. Церква, як добра матір, показує Ісуса, який їде на осляті в Єрусалим. Це місто у Біблії має багато символічних значень. Одним з них, є значення майбутнього стану людства, де буде «сто сорок чотири тисячі вибраних» (Одкр. 7.4). Євреї, вітають Ісуса не тому, що бачать в Ньому Спасителя світу. Він їм «потрібний» для реалізації меркантильних політичних планів, адже Він воскресив Лазаря (Ів. 11.1-45). Ісус з Назарету – це людина, яка «повинна» зробити все, що Йому скажуть єврейські первосвященики. Такого вони очікували Месію. А цей на осляті – якийсь дивний. Він говорить про любов, душу, загробне життя. Він не цікавиться політикою. Його найперше турбують питання вічності, мудрості.

А хто для мене є Ісус Христос? Чи не дивлюся я на Господа, як на «золоту рибку», яка повинна сповнити всі мої забаганки? Входження Христа в Єрусалим є пропозиція Бога Його входження у наше повсякденне щоденне життя. Господь нам показує, що Він хоче нас провадити до вічності, Господь прагне нашого серця щоб у ньому засісти як Цар. Ісус «проситься» прийняти Його повністю у наше життя. Тому ми маємо совість, сумління, яку можна або розвинути, або знищити. Ми маємо два способи існування: або життя у Христі, або гниття. Від нашого вибору залежить хто буде нашим пріоритетом – чи ми самі, чи Господь?

Коли Господь в’їжджає у Єрусалим, Він не радіє. Господь плаче. Його очі дивляться не тільки на місто, на галузки, які стелили Йому діти. Він дивиться у історію – минулу та майбутню. Ісус Христос бачив падіння християнських імперій, розкол католиків та православних у 1054 р., захоплення західними християнами Константинополя, дві нищівні світові війни, де загинули мільйони (!) людей, геноцид Сталіна для українців, братовбивчі війни українців та поляків, нарешті розбрат та ненависть між самими українцями і т.д.. У Його погляді є аборти світу, вбивства ненароджених українців, зради, насильства. Ісус у цю мить Своїми святими очима подивився на кожного з нас.

І заплакав! Заплакав, бо знав, що ми будемо провадити подвійне життя. Знав, що будемо багато обіцяти – а нічого не робити. Знав, що будемо боятися довіритися Богові. Будемо слухати всіх і все – тільки не Бога.  Ісус плаче, бо Він є безсилий, щоб відвернути нас від гріха. Безсилий, бо ми свідомо вибираємо не Його. А власною свободою, даною Богом, кажемо свідомо та добровільно «так» гріхові, брехні, лицемірству, фарисейству, п’янству, розпусті, агресії, абортам, корупції, хабарництву, підлабузництву. Отакі з нас християни. Усе це бачив Христос і плакав!

Ісус мав повне право, як Бог, розвернутися на ослику, і відмовитися їхати далі, бо знав, що Його чекає. Однак, Він їде добровільно на страждання, за кожного з нас. Вже в середу Юда піде зраджувати Господа, а в п’ятницю – Ісус буде розп’ятий.

Сьогодні Христос їде і до тебе, крокує до твого серця. Що ми Йому постелимо під ноги? Пальмове віття наших добрих вчинків, чи одягнемо терновий вінець наших гріхів? Вибір за нами, як прийняти Христа. Але як Його приймемо до свого серця, таким і буде наше життя.

Образ добровільного в’їзду Христа у Єрусалим є образом нашого християнського життя, наповненого несінням страждань та труднощів. Якщо хочемо до Неба – треба найперше співрозп’ястися з Христом на Голготі. Потрібно віддати все, що можемо, вкладаючи у кожен день життя душу та серце. Ісус не віддав за нас якусь частину свого тіла, вважаючи, що це буде достатнім для нашого спасіння. Христос за нас жертвував все Своє святе і безгрішне тіло, а на Свою душу поклав всі наші гріхи. Подібно і ми задля спасіння душі повинні жертвувати себе повністю, не очікуючи похвали від людей. Нашою ціллю є Воскресіння душі, за яку вже Христос заплатив своїми стражданнями. Амінь.

о. Андрій Кащук

"Сівач", квітень 2012

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим.