15 лютого 2016 року

Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Коментар апостольського читання
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Про ікону

Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк. 2, 29-32).

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.

Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17

Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.

Коментар апостольського читання

«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут. 14, 18).

В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар. 13, 9; 2Цар. 6, 13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар. 6, 18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.

У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.

В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр. 10, 45; Іс. 53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор. 5, 7; Рим. 2, 6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.

Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт. 10, 8; 40; 18, 18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк. 22, 19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії. 14, 23; 20, 17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.

о. Іван Колтун

Євангеліє від Луки 2, 23-39

В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.

Проповідь

Згідно з приписом закону Мойсея, кожна мати, що привела на світ дитину, на протязі 40-ка днів не могла приходити в синагогу в єрусалимський храм, їй не дозволено було доторкатися до будь-яких речей присвячених Богу. В 40-й день мати повинна була прийти в Єрусалимський храм і принести в жертву Богові однорічне ягня, а коли була дуже вбога, то пару голубів або горличат і над нею повинен був здійснитися встановлений Мойсеєм обряд очищення, який знову відкривав для неї вхід у храм, чи в синагогу.

Якщо першим народжувався хлопець, то з вдячності, що колись в Єгипті Господь пощадив первінців Ізраїля, хоч на хлопчиків першородних послав смерть, він на все життя віддавався матір’ю Богові для служіння в Скинії Завіту. Пізніше, коли Ізраїльтяни вже в обіцяній землі дуже розмножилися і їхніх первінців для служіння Богові в Єрусалимському храмі стало забагато, Господь вибрав собі для служіння в храмі лиш одне покоління Левія, а всіх інших найстарших хлопчиків із 11-тьох поколінь Ізраїля слід було певною сумою грошей в Бога неначе відкупляти.

Ось для того приходить сьогодні в Єрусалимський храм Преблагословенна Діва Марія з маленьким Ісусом на руках. Вона не підвладна була законові про очищення, бо була свята і непорочна. Але робить це з найглибшої покори. Так як Господь наш Ісус Христос впродовж всього свого земного життя підкорявся приписам старозавітного закону – «Я не прийшов зруйнувати закон чи пророків, а лиш його доповнити» (Мт. 5.17) – так і Пречиста Діва Марія приходить нині в храм, щоб виконати старозавітній закон про очищення і щоб пожертвувати свого Сина небесному Отцеві. В цей день, керований Духом Святим, в храм Єрусалимський приходить і благочестивий старець-священик Симеон. Він був настільки древній, що ніхто з людей не знав про його вік, збився з ліку рокам, мабуть, і він сам. Колись у сивій давнині він в числі 72 знавців древньоєврейської і грецької мови з наказу Єгипетського царя Пталомея Філадельфа перекладав Святе Письмо для Олександрійської бібліотеки. Йому випало перекладати книгу пророка Ісаї і, коли він дійшов до пророчих слів (Ісая 7.14) «Ось діва зачне у лоні і породить сина і йому дадуть ім’я Ємануїл, що в перекладі означає «з нами Бог», то став вагатися, ніяк не розуміючи, як можна народити дитятко і не втратити дівства. Думаючи, що в цьому місці Святого Письма з вини якогось переписувача вкралася помилка, він хотів закреслити слово «діва» і написати слово «жінка». Та тут явився йому Ангел Божий, притримав його руку і сказав, що він буде жити так довго, аж поки на власні очі не побачить здійснення цього пророцтва.

І ось сьогодні праведний Симеон побачив в храмі Діву невимовної краси, що тримала на своїх руках такої ж невимовної краси дитятко, побачив і відразу впізнав в цьому дитяті обіцяного через пророків Спасителя світу, взяв його на руки і в духовному піднесенні прорік: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму в мирі, бо побачили очі мої спасіння Твоє, котре Ти приготував перед усіма народами…».

Дорогі брати і сестри, в храмі знайшов праведний Симеон відповідь і розв’язку для своїх сумнівів і вагань відносно однієї з найголовніших Таїн нашого спасіння – народження Месії Христа від непорочної Діви. Урок знаменний для нас християн, особливо для тих людей, які сумніваються в тих чи інших – правдах християнської віри. В наш час є багато людей, які керовані власною гординею і честолюбством намагаються своїм обмеженим розумом залізти на небо і там робити собі безглузді відкриття. Про таких "розумних" наш народ каже, що в них «ум за розум заходить». До таких псевдо науковців, любителів дешевих сенсацій та позаземних цивілізацій, хочеться сказати: «Панове, куди ви пхаєтесь. Хіба на землі мало місця для діяльності справжнього вченого». Це про вас, напевно, писав наш народний геній Т.Г.Шевченко: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. А то залізете на небо і ми не ми, і я не я. І все те бачив й усе те знаю. Нема ні пекла, ані раю. Нема нічого тільки я, та куций німець вузлуватий…»

Декілька років тому в Англії вийшла книга під назвою «Антологія людського невігластва». В цій книзі переконливо доказано, що все те, що ми знаємо тут на землі, в порівнянні з тим, чого ми не знаємо і, мабуть, ніколи не будемо знати, все одно, що невеликий острівець серед безмежного океану. Вся мудрість і всі знання, до яких на протязі тисячоліть свого існування прийшло людство, не йдуть в жодні порівняння навіть з мудрістю, що закладена в невеличкому пшеничному зернятку.

Прославивши Бога величною піснею: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико», праведний Симеон звернувся до Пречистої Діви із словами пророцтва: «Ось цей лежить на повстання і на падіння багатьох в Ізраїлі, і на знак сперечання. А тобі самій меч прошиє душу».

Ні, не могла Пречиста Діва проникнути в страшну таємницю слів богомудрого старця. Слова ці до певного часу залишались для неї священною загадкою. День скорботний і страшний, але разом з тим жаданий і спасительний, день розп’яття її Сина розкриє перед нею таємницю пророцтва старця Симеона. Терня Ісусового вінця, цвяхи, що пробили Його руки і ноги, спис, що вп’явся в Його ребра, Його незліченні рани, Його передсмертний крик, Його згасаючий погляд – ось меч, котрим Твоє материнське серце було пробите настільки глибоко, настільки великою була Твоя материнська любов, наскільки незрівнянною була Твоя непорочність.

Дорогі брати і сестри, Господь прийшов на світ для всіх людей. Всім показав Він шлях до спасіння, всім подав засіб, як звільнитись із неволі гріха, але Спасителем став не для всіх. Для багатьох Його поява у світі стала осудженням, згубою, падінням. «Коли б Я був до них не прийшов і до них не промовляв, гріха не мали б вони; тепер же оправдання не мають вони за гріх свій» (Ів. 15.22).

Бачимо, що і нині, на превеликий жаль, для багатьох Спаситель є причиною падіння. Дух гордовитого спротиву, що ним засліплені були колись євреї, книжники і фарисеї, дух безбожності і холоду, дух Іродів і Пилатів вирує і нині серед людей.

О, коли б то Симеон являвся в кожному віці, в кожній країні, в кожному місті, в кожному селі, в кожній святині і в кожній хатині скрізь і всюди вказуючи рукою на Ісуса, голосно кликав, як і дві тисячі років тому: «Ось Цей лежить для падіння і повстання багатьох…»

Дорогі брати і сестри, з безмежної любові до людей прийшов Христос на світ. Він взяв на себе наші гріхи, наші провини і в страшних муках вмер за нас на Голгофськім хресті. Нам Він раз і назавжди показав шлях, що веде до щастя в земному житті й блаженства у вічному. Кожен повинен цю дорогу віднайти й, хоч би якою вона не була вузькою і тернистою, по ній завжди ступати. Не в одному охрещенні полягає християнство, не тільки в молитвах і постах, але в постійному самовідреченні і завзятій боротьбі. Треба відректися самого себе, своїх порочних нахилів, свої гордості та егоїзму. Треба щоденно і вдень, і вночі всі свої вчинки, слова, думки і бажання пристосовувати до Христової Євангельської науки. Треба, щоб було як і в апостола Павла: «Вже не я живу, а живе в мені Христос».

Тоді, як праведний старець Симеон, знайдемо спокій. Тоді в добру і лиху годину, в здоров’ї і в недузі, в молодості і в старості, будемо впевнено, навіть з радістю, дивитися вперед і навкруг себе, бо з нами завжди буде, скрізь і всюди, наш найдорожчий Спаситель. Амінь.

о. Петро Якимець

"Сівач", лютий 2011 Ч. 2 (137) рік 13

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Господнього Стрітення.