Jdi na obsah Jdi na menu
 


Svv. app. Petra a Pavla -

Святих славних і всехвальних апп. Петра і Павла.

 


 

 

12 липня 2015 року

Святих славних і всехвальних апп. Петра і Павла.

 

 

  • Коротка історія свята
  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Євангеліє
  • Проповідь

 

 

Коротка історія

 

Святим Апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо св. Євангелію і апостольські листи, вони поклали тривку основу для Христової Церкви. Наша Східна Церква з великою урочистістю святкує 12 липня (29 червня) празник, що в наших богослужбових книгах має таку назву: „Святих Славних і Всехвальних Первоверховних Апостолів Петра й Павла”. Обидва ці Апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апостольською працею та своїм великим культом у Церкві.

З огляду на їх превелике значення для Церкви, їхній культ починається від їхньої смерті. Їхні гроби в Римі були всім християнам добре знані й втішалися великою пошаною. Св. Єронім (+ 420) каже: „Коли я ще як юнак учився у Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби Апостолів і Мучеників”. Їхній культ стає загальний у 4-му столітті у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий (+ 337) збудував у Царгороді величний храм на честь 12 Апостолів, де він і похований. Найдавніші церковні календарі вже мають їхній празник.

Про велике значення св. Апостолів для нас прегарно говорить наш Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький. „Апостоли в повному значенні того слова - пише він - є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті як і в проповіді не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо... На перше місце висувається св. Апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже Об'явлення й такі рясні Божі науки... Круг церковного року висуває на перше місце Апостола Петра, призначуючи йому два дні в році, це є Поклін його Кайданам 16 січня і 29 червня”. (Про Почитання Святих, 1941).

 

 

Тропар та кондак

 

Тропар, глас 4: Апостолів первопрестольні і вселенної вчителі, Владику всіх моліть, щоб мир вселенній дарував і душам нашим велику милість.

Кондак, глас 2: Сильних і боговісних проповідників, найвищих апостолів твоїх, Господи, прийняв ти в насолоду дібр твоїх і упокій, бо болісті їх і смерть прийняв ти радше всяких плодів, єдиний Серцевідче.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

 

 

2 послання ап. Павла до Коринтян 11, 21-12, 9

 

Браття, в чому б хто не виявив сміливости, - говорю мов безумний! - я також можу її показати. Вони Євреї? Я теж. Вони Ізраїльтяни? Я теж. Потомки Авраама? Я теж. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Багато більше в трудах, багато більше в тюрмах, під бичами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п'ять раз по сорок без одного ударів, тричі мене бито киями, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч провів я у безодні; в подорожах часто, у небезпеках на ріках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках від фальшивих братів; у праці та в труді, часто в недосипанні, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі. Крім того всього, моє щоденне піклування - журба про всі Церкви. Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. Бог і Отець Господа Ісуса - Він благословен во віки! - знає, що я не говорю неправди. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамаскинян, щоб мене схопити, але мене спущено віконцем у коші по мурі і я втік із його рук. Чи треба хвалитися? Воно не личить. То я перейду до видінь і до об'явлень Господніх. Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, - чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий до третього неба. І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий у рай і чув невимовні слова, яких не можна людині говорити. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. А щоб я не згордів надзвичайними об'явленнями, даний мені пакосник тіла, посланець сатани, щоб мені пакості діяв, щоб я не вивищувався. За це я тричі благав Господа, щоб він відступив від мене, та Він сказав мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя об'являється в немочах. Отож, я краще хвалитимусь моїми немочами, щоб у мені перебувала сила Христова.

 

 

Євангеліє від Матея 16, 13-19

 

В той час, прийшовши у сторони Кесарії Филипової, Ісус запитував Своїх учнів, кажучи: Що кажуть люди про Мене, Сина Людського, хто Він? Вони ж сказали: Одні-то — Іван Хреститель, другі-то — Ілія, інші ж — Єремія або один з пророків. Сказав їм Ісус: А ви, як кажете, хто Я? І, озвавшися, Симон Петро сказав: Ти єси Христос, Син Бога живого. А Ісус, відповівши, сказав йому: Блажен єси, Симоне, сину Йони, бо плоть і кров не явила тобі, але Отець Мій, що на небесах. І Я ж тобі кажу, що ти є Петро, і на цім камені збудую Церкву мою, і ворота адові не подолають її. І дам тобі ключі Царства Небесного; і що тільки звяжеш на землі, буде зв'язано на небесах; і що тільки розрішиш на землі, буде розрішено на небесах.

 

 

Проповідь

 

«Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов,

Я не руйнувати прийшов, але доповнити» (Мт. 5.17)

Святі апостоли Петро і Павло – перші місіонери Вселенської Церкви.

Центральною подією, що пережив у своєму житті святий апостол Петро, було Воскресіння Христове. І хоча йому відкривається більше істин, як іншим апостолам, він все ж залишається людиною слабкої віри, «маловірний», – як говорить євангеліст Матей. Христос бере його зі собою на Таворську гору під час Свого Преображення, у Гетсиманський сад перед своєю Хресною смертю, святий апостол Петро першим кидається до Вчителя, коли бачить, як Той йде по воді (Пор. 14.24-33), першим серед апостолів говорить: «Ти Христос, Син Бога Живого!» (Мр. 16.16), а ці слова визнання Ісуса за Месію для юдея дуже багато значать. Та все ж він залишається людиною слабкої віри, бо йдучи по воді починає потопати від маловірства, перебуваючи останні години з Христом у Гетсиманському саду спить, не маючи духовних сил перебувати у молитві навіть одну годину (Пор. Мк. 14.32-45). На цю слабодухість та маловірство Христос вкаже ще раз в останній день земного життя: «Істинно кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене» (Мт. 26.34). Говорить це не для того, щоб пригнітити або принизити святого апостола Петра, але для того, щоб скріпити його віру.

Та все докорінно змінюється після Христового Воскресіння, Його славної Перемоги. Святий апостол Петро, так як і усі апостоли, був пригнічений і наляканий. Хоча Христос не раз їм говорив про Своє Воскресіння, вони не розуміли цього. Коли ж Христос Воскрес, то дав Себе побачити і почути учням. Навіть дав можливість доторкнутися до Своїх ран тим учням, що мали сумніви. Апостоли переконалися, що це не є примара, видіння, а живий, воскреслий Христос. Можна тільки уявити, якою радістю наповнилися їх серця! Тільки тепер стало зрозуміле їм все, що Христос говорив. Тільки тепер вони стали правдивими Христовими учнями, першими християнами.

Все подальше життя апостолів – це поширення Благої Вістки про Христове Воскресіння по цілому світі. Саме місіонерство, поширення Благої Вістки вважали апостоли головним своїм завданням. Це було щось нове для людства та юдеїв, бо юдаїзм не ставив завдань по поширенню своєї віри серед інших народів. Головним для старозавітних юдеїв це було збереження чистоту віри і закону серед свого народу та передання його для наступних поколінь. Юдеїв не цікавив моральний стан, стан віри інших народів. Вони вважали інші народи дикунами, напівзвірами. Тому для апостолів, що були юдеями, стати місіонерами було щось дуже нове, революційне.

Читаємо, що після сформування в Єрусалимі та у інших містах Юдеї перших християнських громад, основи яких були закладені Самим Христом, вони не зупиняються на цьому. «Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах. Отож, браття, виберіть із поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову» (Ді. 6.2-4). Тож вибравши замість себе дияконів, апостоли продовжили «служіння слову», понесли Слово Боже по цілому світі. Святе Передання говорить, що вони кинули жереб і визначили, хто куди має йти проповідувати Слово Боже, святому апостолу Петру дістався найважчий вибір – центр поганства, центр світу, «пуп землі» – місто Рим.

Християнство швидко щирилось по цілому цивілізованому світі, засновувались християнські громади (спільноти). Власне саме в цей час Христос у дивний спосіб кличе до місійної діяльності святого апостола Павла – високоосвіченого юдея, римського громадянина, що міг вільно і недоторканно пересуватися по всій Римській імперії. Він стає невтомним проповідником Слова Божого, найбільш відомим місіонером в історії людства.

Життя в християнських громадах дуже сильно відрізнялося від життя усього іншого суспільства. Християнські громади жили, як єдине ціле у братній злагоді і любові. Навіть історичні документи Римської імперії, що збереглися до наших часів, говорять, що християнські громади дуже сильно відрізнялися від інших громад держави. У них немає ні злочинів, ні розпусти, ні крадіжок, ні насильства. Вони трудолюбиві і дружелюбні. Саме ця добра слава, що рознеслася по державі, і було їх першим проповідуванням Божого Слова, першим голошенням Благої Вісті про Христове Воскресіння. Слава швидко поширювалась в імперії. Люди цікавились і дивувалися їх щасливому спільному життю. Вони принесли у світ щось нове, чого до того ніколи не було у світі. Виявилось, що люди можуть жити без воєн та насильства і бути щасливими. Можна не мати нічого свого, а бути багатим.

Коли християнські громади скріпилися і збільшилися саме місіонерство стало їх основним завданням. Пасивне проповідування Божого Слова переросло у активне. Вони почали ходити серед людей і розповідати про Христа, про свою віру, про правдивого Бога.

Та це тривало недовго, бо юдеї почали шукати шляхи знищення Христової Церкви. Саме юдеї стали найбільшими ворогами і лютими противниками послідовників Христа. Понад двісті років тривало гоніння на християн, яке то припинялося, то розпочиналося із ще більшою люттю. І саме у ті часи, коли юдеї отримували владу і вплив в Римській імперії розпочиналися гоніння.

Але Церква Христова витримала. Тисячі християн власним життям посвідчили свою віру, стали мучениками. Саме одними з таких свідків Христових стали святі апостоли Петро і Павло. Їх земна місіонерська діяльність закінчилась.

Тепер вони є святими, прикладом для наслідування для усіх нас. Кожен християнин є одночасно і наслідником Христа, і місіонером, проповідником Божого Слова, активним чи пасивним.

Святий апостол Петро і святий апостол Павло є відображенням двох форм місіонерства: активного і пасивного, контеплятивного і відкритого, через власний приклад і через слово, логіку, переконання. Святий апостол Петро є втіленням, прикладом першого виду місіонерства, святий апостол Павло – другого. Не кожна людина здатна бути активним проповідником Божого слова, вміє через слово і логіку переконати іншу людину, для цього потрібен особливий дар, талант. Але кожен християнин має бути пасивним проповідником Благої Вістки, кожен має власним життям, власним прикладом підтверджувати свою Віру. Такими, щоб усі, хто сумнівається або не вірить у Бога, бачачи нас, бачачи наше життя, сказав: «Також хочу бути християнином, наслідником Христа».

У наш час, коли слово принижене, а із засобів масової інформації звучить так багато брехні, люди більше вірять прикладу, ніж слову, ніж переконанням. Один місіонер проповідував серед народів Азії. Він багато говорив про Бога, про віру, про Христа, про Воскресіння. І тільки за декілька років перші місцеві мешканці почали хреститися і визнавати себе християнами. Він запитав у них: «Чому ви так довго вагалися, чому так довго не христилися, не ставали послідовниками Христа? Невже вам не подобалось те, що я вам говорив?» Вони відповіли: «Нам дуже подобалось, що ти нам говорив, але ми дивилися чи справді ти так живеш, як говориш. У нас було багато проповідників, але ніхто з них не жив за тими правилами, що проповідував». Отже, їх переконало не тільки слово місіонера, але і його приклад, його життя. Подібно і в наш час багато людей, дивлячись на християн, оцінює не тільки їх слова, але їх діла, їх вчинки, їх життя.

Чому серед людей існує масова думка, що ціль місіонерства – це обернення з однієї віри в іншу. Це неправда. Ціль місіонерства набагато глибша і важливіша. Ціль місіонерства – відкрити людині Бога. І дуже часто місіонарі досягали великих успіхів не заперечуючи місцеві народні традиції та звичаї, а доповнюючи їх. В книзі, що описує життя Силуана Афонського, розповідається такий випадок. Одного разу Силуан їхав в поїзді разом з місіонером, що повертався з Японії. Він запитав у нього, які його успіхи. Місіонер відповів, що поки що жодних. Силуан запитав, як він проповідує. Місіонер сказав, що приходить до їх святинь, місць їх зборів і говорить, щоб вони покинули свої поганські капища і навернулися до правдивого Бога. «Ну, і який результат?» – запитав Силуан. «Кожен раз мене б’ють і виганяють», – відповів той. «А ти спробуй вивчити їх культуру, прислухатись до них і скажи: «Добрі ваші традиції і культура, але їм бракує того і того, бракує науки Христової». Додай до їхнього культури Христа і результат буде дуже великий». Дійсно, багато чого з народної культури і традицій є доброго і корисного. І коли до них додати Христову науку, Божу Благодать, то тоді народ легко зрозуміє християнство. Адже і багато наших українських християнських традицій, особливо різдвяних, походить з народних. В поєднані з Христовою наукою вони стали ще кращими і цікавішими. Правда потрібно дуже уважно дивитися, щоб з мудрою народною культурою не прививати сатанинські обряди і забобони.

Сам Христос сказав: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але доповнити» (Мт. 5.17). І про Нього сказано: «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги» (Мт. 12.20).

Отже, ціль місіонерства – відкрити людині Бога, доповнити його буденне земне життя Богом. І тоді життя людини стане направду радісним і щасливим.

Але для того, щоб іншим відкривати Бога, відкривати дорогу до Бога, потрібно спочатку самому для себе відкрити Бога. Не Бога якогось примарного і маловідомого, Який десь там далеко у небі. А Бога живого, що завжди поруч біля тебе, Якого можна, при бажанні, почути, Який завжди захистить і охоронить. Така людина, що відкрила для себе Бога, завжди має поділитися цією радістю з іншими людьми. Так як Бог створив людину, щоб поділитися з нею своєю радістю існування, щоб вона зайняла місце відпалих ангелів. Для людини, що відкрила для себе Бога, яка живе у єдності з Богом, місіонерство не буде перетягуванням з одного обряду на інший, не буде боротьбою за те, що його обряд кращий від інших, а буде щирим поділом з ближнім тією радістю, що приносить життя у єдності з Богом. Саме такі люди, що відкрили для себе Бога, у серці яких Він поселився і перебував, стали найкращими місіонерами в історії людства.

Одними з таких місіонерів були святі апостоли Петро і Павло. Вони у різний спосіб відкрили для себе Бога і несли людям цю радість, цю Благу Вістку ціле своє життя.

Тож берімо приклад з цих двох апостолів, з усіх добрих місіонерів і будьмо також добрими місіонерами, пасивними чи активними, у своїх родина, на роботі, серед друзів та близьких, несімо Слово Боже їм словом або ділом. Господь за це винагородить нас великою нагородою у Царстві Небесному! Амінь.

о. Володимир Білий
"Сівач", липень 2011

 

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Святих славних і всехвальних апп. Петра і Павла.